Помістя Розенфельдів

  У зелені дерев, серед смарагду трави - розкішні ліани, які з легкістю оповивали каркаси над алеями, створюючи прохолодні тонелі. їх ажурна і пишна зелень стримувала гарячий потік яскравих сонячних променів, оберігаючи від перегріву кожного, хто ховався в їх лагідній тіні. А довкола розливався стійкий ніжний аромат, від якого хотілося дихати на повні груди...  

Ця картинка фіксує один з куточків нашого міста часів XIX століття. За сучасним будинком дитячого садка "Сонечко", в самому центрі міста, розташувалась будова з червоної цегли. Два століття відшуміло, а цегла, зроблена давніми майстрами, міцно тримається, не руйнується. Милуємося вікнами незвичайної форми, красивим гостроверхим дахом, готичним обрисом контурів цієї будівлі, бо цей обрис-сама історія... 

Тривалий час тут жила сім'я графів Розенфельдів, представників дому Романових. Небагато свідків проживання сім'ї Розенфельдів у Кодимі. Це Віра Володимирівна Пахай - невістка графського садівника Івана Даниловича Пахая, Любов Іларіонівна Михальова, мати якої, Катерина Миронівна Уманець, працювала кухаркою на панській кухні та Лідія Василівна Грабар (Чуба) - донька графської покоївки та робітника саду. Вони розповіли, що "...господарі маєтку жили в своєму помісті тривалий час, виїжджаючи у світ до Петербурга, звідки були родом. А тут, за щедрих земель України, отримували прибутки. Займались Розенфельди в основному садівництвом. На багатьох гектарах простягся сад, в якому росли яблуні, груші, інші фруктові дерева. А розкішні алеї з хмелевого плетива були не просто для краси, а мали виробниче значення. Коли наставав час збирання урожаю хмелю, пани наймали на роботу переважно молодих дівчат та хлопців. Дівчата мали пов'язувати голови білими косинками, а хлопці одягалися в білі сорочки. Робота була організована так: хлопці знімали гачками плетива - віття, а дівчата зривали з них пишні шишки хмелю. Потім все зібране висушували, пакували і відправляли на переробку до великих міст, де у панів були свої домовленості. Ще Розенфельди тримали багато худоби. 

Мати Лідії Василівни Грабар розповідала, що сир на продаж відправляли бочками. У стайнях утримувалися красиві коні і для робочих цілей, і для прогулянок. Сама господарка помістя любила собак та кішок і утримувала спеціальну робітницю для годівлі та догляду за цими тваринами. Пані Розенфельд була на ті часи освіченою, талановитою людиною, а ще дуже красивою жінкою. Відзначалась милістю та добротою у відношенні до своїх робітників, жаліла їх. І коли бачила, що під час обіду в когось з них занадто бідний харч, неодмінно гукала когось із кухні веліла принести звідти робітникам щось на обід. 

Пані Розенфельд ніколи не демонструвала своєї зверхності, переваги над бідняками. Граф Розенфельд, за відомостями свідків, помер тут, у Кодимі, прогулюючись по стежині за маєтком. Поховали його в Санкт-Петербурзі. 

Дітей у Розенфельдів не було. Можливо, після цього чи в неспокійні передреволюційні роки графиня Розенфельд продала свій колимський маєток релігійному служителю, начебто з Лабушного. Вже пізніше мати Лідії Василівни Грабар дізналася з газет, що графиня Розенфельд була вбита під час подорожі. Пізніше в графському маєтку був купецький будинок, готель. 

А на початку Великої Вітчизняної війни, як згадувала вчителька Фіра Львівна Фішман, там містилася школа. Був ще дуже гарний сад, красива територія - сторічні груші, крислаті каштани. В саду було кілька поховань учасників громадянської війни, могила комісара Годезка, дочка якого Доміра була подругою Фіри Львівни. Школярі тих років доглядали за могилами. Так відшуміла золота пора маєтку графів Розенфельдів. Революція одним розчерком пера знесла з історичної карти сторінку історії нашої Кодими. 

 Маєток графа Розенфельда є єдиною в районі унікальною пам'яткою архітектури. Тепер тут знаходиться історичний краєзнавчий музей.